***

«так буває –xочеш почати з чистоїторінки

кінчаєш –на бруднихпростирадлах»

Д. Лазуткін

 

Це як кинути курити.

Вона займає в твоїй душі багато місця.

Витісняє багато речей, явищ.

Вона міняє твій ритм життя.

Ти звикаєш. Так, це звикання.

Коли вона зникає з твого життя,

то тобі важко відмовитись від неї,

тобі важче заповнити це чимось іншим,

важче, ніж робити жалюгідні спроби усе

повернути до попереднього стану.

Це як наркотик, як горілка.

Ти звикаєш до стану ейфорії,

бо коли цієї ейфорії нема,

то ти відчуваєш в собі пустку.

Намагаєшся цю пустку чимось заповнити.

Симпатія на грані огиди.

Симпатія, огида.

Це оксюморон лише з лінгвістичної точки зору,

а у житті все саме так і буває.

Симпатія не чергується з огидою,

вона йде до тебе і від тебе разом з цією огидою, одночасно.

Збочення? Привіт, дядьку Зіґґі!

І тобі стає справді лячно, через те, що тобі це подобається.

Подобається те, що в самого ж тебе викликає відразу і біль.

Може це якийсь гібрид копрофагії з мазохізмом?

В механічному плані я на це ніколи не страждав, і не буду.

Це просто душевна копрофагія, емоційний мазохізм.

Лабуда, від якої тебе нудить, але…

 

Складна штука любов…